ЧЕРНІГІВСЬКЕ ЗЕМЛЯЦТВО В КИЄВІ | RZM.ORG.UA

РІПКИНСЬКЕ ВІДДІЛЕННЯ ТОВАРИСТВА "ЧЕРНІГІВСЬКЕ ЗЕМЛЯЦТВО" +38 044 206 87 12

Моя Суличівка

Моя Суличівка

Наша Ріпкинська земля богата історичними памятками, малювничими краєвидами, працьовитими, героїчними людьми, старовинними населеними пунктами. Серед останніх, одне із почесних місць займають поліські села, які і досі виділяються своїм національний колоритом та архітектурою. Незважаючи на своє древнє походження, більше ніж столітню, а то і більшу історію та знаходячись в умовах, які, прямо кажучи, не сприяють їх розвитку, наші села залишаються такими ж прекрасними та прибавлими як і богато років тому. Вони зберегли свою самобутність, свої регіональні особливості, інколи навіть манеру спілкування, утримують вивірені століттями традиції та особливості взаємовідносин. Кожне село то історична памятка про яку можна довго говорити і мабуть всього не буде сказано.
Про одне із таких сіл, розташованих у мальовничому куточку Чернігівського полісся, йшла нещадавно мова у Ріпкинському районі. Нашим земляком, членом Ріпкинського осередку Чернігівського земляцтва у м. Київі, професором Зубком Миколою Івановичем було презентовано історико-документальне видання "Моя Суличівка". 2 червня 2017 р. у приміщенні районної бібліотеки за підтримки адміністрації району, відбулась урочиста презентація книги. Звичайно, на презентацію прибули земляки-суличівці з різних місць: з самого села Суличівка, що розташоване за 8 км від Ріпок, безпосередньо - ті хто зараз мешкає у Ріпках, а також з міст Чернігова та Києва. З нагоди видання книги надіслали свої витання суличівці з Луцька, Белгород-Дністровська, Умані, Білорусі.
На даному зібранні були присутні керівник Ріпкинського осередку Чернігівського земляцтва в м. Києві - Литвин Олександр Валеріанович та його заступник - Федяй Володимир Олександрович. Серед гостей були присутні представники Мало-Лиственської сільської ради до якої відносено с. Суличівка, керівники бібліотечних установ району, директор Ріпкинської гімназії де вчився автор видання, інші особи. У зібранні прийняли участь і привітали участників заступник голови Ріпкинської державної районно адміністрації Тризна Світлана Петрівна, заступник голови Ріпкинської районної ради депутатів - Ткаченко Світлана Петрівна, начальник відділу культури районної державної адміністрації Атрощенко Іван Володимірович, начальник відділу архівної справи Кушніренко Алла Володимірівна.
У своєму віступі автор видання Зубок М.І. доповів умови та причини підготовки книги, акцентував увагу на джерельній базі, а також коротко виклав історію села Суличівка. Заселення теріторії села відбувалось ще до нашої ери, особливо активно, як вказують археологічні дослідження, у першій половині першого тисячоліття. Але то ще не було село, з різних причин заселення вказаної теріторії не було тривалам, люди з неї часто мігрували. Але уже в 14-15 ст. малодворні поселення на даній теріторії починають обєднуватись, особливо по берегах р. Глинянка, яка протікала в цій місцевості і на початок 17 ст. утворився населений пункт у 15 дворів. Автор обгрунтував своє бачення походження назви села Суличівка, яка, з його точки зору, виплива із назви стародавнього племені - суличі. Останні під тиском християнізації, татарської навали, під впливом інших загроз вимушені були мігруватиз берегів р. Сули на південь - до Болгарії та на північний захід - на теріторію нинішніх Чернігівської та Гомельської областей. Саме з тих мігрантів - суличів, як вважає автор, і утворилось село Суличівка.
Перша документальна згадка про село дотована 1610 роком, коли село було передано у власність братам Борису та Василю Грязним, нащадки яких володіли селом практично до другої половини 19 ст. Цікавою і трагічною водночас є історія взаємовідносин цихпанів з суличівськими козаками та іншими категоріями мешканців села, яку і повідав автор присутнім.
Революційні (1917 р.) події селяни с. Суличівка зустріли без особливих емоцій, радянська влада на селі була проголошена лише у грудні 1918 р., тоді ж було обрано орган управління селом - сільську раду. Під керівництвом останньої на початку 20-х років 20 ст. у селі, на землях, відібраних у заможних селян та з використанням їх майна, було утворено Комітет незаможних селян, який на протязі всього свого існування залишався мало- чисельним.
Особливо трагічні події на селі відбувались у 30-х роках минулого століття. В період голодомору 1932-1933 рр. від голоду померло 32 мешканці села, розкуркулено 16 сімей, засуджено до тривалих років увязнення 8 осіб, декілька осіб вислано з села. Не менш трагічною сторінкою в історії села були і роки Другої світової війни. З 30.8. 1941 р. по 25.9. 1943 р. село знаходилось в німецькій окупації, його господарство зазнало збитків більше ніж 1 200 тис. крб. Практично всі колгосні приміщення, сільську школу та біля 20 помешкань селян було спалено німцями. На фронтах війни загинуло та пропало без вісті 111 мешканців та уродженців села, 17 суличівців були загнані на каторжні роботи до Німеччини. На жаль не всі вони повернулись додому.
Відбудова зруйнованого війною села було досить складною, тяжкою і тривало аж до першої половини 50-х років. Героїчною працею мешканців села рани воєнного лихоліття були вилікувано, село у 50-х роках почало свій тріумфальний поступ. Протягом майже 10-и років колгоспне господарство залишадось серед господарств мілионерів. На селі будується ставок, клуб, школа, в село приходить радіо та електричне освітлення. У 60-х, 70-х роках за ударну працю в колгосні чотири його мешканці були нагороджені державними нагородами: механізатори Селенчук М.Р. - орденом Трудового Червоного прапора, Іванов Г.Ф. - орденом Трудової Слави III ст., ланкові - Лобода П.Ф. - орденом "Знак пошани", Зубець Г.К. - медаллю "За трудову доблесть".
У другій половині 70-х років 20 ст. з господарством села проводиться черговий експеримент, його лишають самостійності і приєднують до колгоспу с. Малий Листвен, але вже через 10-ть років господарство було розєднено і стає знову самостійним. Враховуючи економічну та соціально-політичну ситуацію в країні в цей період село поступово втрачає свої позиції, його господарство з початком 90-х років стає не лише збитковим, а і таким, що не має перспектив самостійного розвитку. На жаль, на сьогодні село Суличівка, як і багато інших сіл на Чернігівщині переживає дуже скрутні часи, у звязку з чим автор призвав присутніх не залишатись байдужими до своєї малої Батьківщини, хто як може допомогати їй пережити сьогодення та закласти підвалини майбутнього відродження.
Присутні з цікавістю вислухали виступ автора книги " Моя Суличівка" Зубка Миколи Івановича та прийняли активну участь у обговоренні різноманітних питань з історії села. Зокрема, з словами підтримки автора та пропозиціями подальшої співпраці виступили суличівці: Вергелес Надія Яківна, Лукяшко Наталія Михайлівна, Іванова Людмила Григорівна. Привітали автора з нагоди виходу книги "Моя Суличівка" до читацької аудиторії, заступник голови Ріпкинської районної державної адміністрації Тризна С.П., начальник архівного відділу Кушніренко А.В., голова Ріпкинського осередку Чернігівського земляцтва у місті Києві - Литвин О.В.
У планах Ріпкинського осередку передбачено розширення роботи з пропоганди історпії рідного краю, дослідження подвигу своїх земляків у Другій світовій війні та окремих етапів розвитку Ріпкинського регіону і його населених пунктів. Зокрема Зубок М.І. працює над створенням книги памяті загиблих у Другій світовій війні воїнів - суличівців, за одобрення районної адміністрації представники осередку земляцтва працюють по складанню мартиролога загиблих у Другій світовій війні мешканців району. З метою пропаганди досягнень земляків та вшанування їх памяті обговорюються питання щодо створення книги трудової слави Ріпкинщини.

 Керівник Ріпкинського відділення
Чернігівського земляцтва Литвин О.