ЧЕРНІГІВСЬКЕ ЗЕМЛЯЦТВО В КИЄВІ | RZM.ORG.UA

РІПКИНСЬКЕ ВІДДІЛЕННЯ ТОВАРИСТВА "ЧЕРНІГІВСЬКЕ ЗЕМЛЯЦТВО" +38 044 206 87 12

КЕРУВАННЯ РАЙОНОМ

Сім по півтора, один майже три

За останні 15 років, тобто з 1995 року, у Ріпках помінялися вісім керівників райдержадміністрації. Тільки одному, Івану Коробці, вдалося затриматися майже на три роки. Інші приходили на 13 -15 місяців.

1. Михайло Фіногенов

9 вересня 1995 -22 листопада 1996

— У 1994 році я був начальником Ріпкинського районного відділення СБУ. Мені запропонували висуватись на голову районної ради. Не відмовився. І переміг на виборах тодішнього керівника району Анатолія Гаруса. Люди хотіли змін. І дисципліни. Це був єдиний рік і єдиний раз, коли голову ради обирали напряму, всі жителі району, на місцевих виборах. (Зараз голову ради обирають депутати на сесії ради, зі свого складу). Я взяв 87 відсотків голосів. Через рік президент Леонід Кучма призначив мене головою райдержадміністрації.

— Через 14 з кількома днями місяців він же і звільнив. Є така думка, що ви не впоралися з цією роботою.
— Брехня. Я був неугодний обласній владі. І тим людям, яких я позбавив роботи. Я звільнив усіх заступників Анатолія Гаруса — Коробку, Головача, Полосьмака, Родимченка і підібрав свою команду. Двоє звільнених замів перейшли до Чернігівської райдержадміністрації. Вони займались будівництвом для переселенців із зони чорнобильського забруднення у селах Редьківка та Улянівка. Ордери на житло видавав керівник Чернігівського району. Я впевнений, що будиночків 20 пішли не за призначенням. Але доказів у мене немає.
Зараз Михайло Фіногенов з комуністами, очолює райком. Депутат райради.

2. Іван Коробка

22 листопада 1996 – 6 жовтня 1999

Іван Коробка — нині заступник голови обласної ради, від Партії регіонів. До керівництва Ріпкинською райдержадміністрацією прийшов з посади заступника (по будівництву та ЖКГ) Олександра Полковниченка, голови Чернігівської райдержадміністрації. А перед цим довгі роки очолював у Ріпках комсомол, був заступником у Анатолія Гаруса. Іван Іванович керував Ріпкинським районом найдовше — без одного місяця три роки. Потім йому запропонували посаду начальника адміністративно-господарського відділу Посольства України у Білорусі. На той час послом України в Білорусі був Анатолій Дронь, наш земляк із Седнева.
— З посади заступника Анатолія Гаруса я пішов сам, таке прийняв рішення. Мені в житті пощастило, що я працював з Олександром Полковниченком. Це була серйозна школа.
Потім я повернувся, я знав район, кадри, справлявся, — говорить Іван Коробка. — Хоча часи тоді були важкі — місяцями люди не отримували зарплат, пенсій. Заборгованість сягала по півроку.
* * *
«Район багатий хорошими людьми. Де вони бідніші, там добріші», — так про Ріпкинщину говорили майже всі колишні голови райдержадміністрації.

3. Анатолій Рідзель

6 жовтня 1999 - 16 травня 2001

— Я 10 років тягнув на плечах радгосп у Рівнопіллі Чернігівського району. У нас були високі виробничі показники, а головне — високі зарплати працівникам. Вклав у Рівнопілля чимало нервів, здоров'я. Я не хотів іти з господарства. Але керівник району Олександр Полковниченко вирішив інакше. Почалися перевірки. Коли санстанція винесла заборону на продаж курячих яєць, бо вони раптом перестали відповідати стандартам, я зрозумів, що з мене досить. Дав згоду очолити Ріпкинську райдержадміністрацію. Пішов за станом здоров'я.

— Чому так часто міняються керівники району?

— Тому що це Ріпкинський район. 118 населених пунктів, стільки немає в жодному іншому районі області. Села, безліч хуторів і хутірців. Серйозного виробництва, як я прийшов, уже не було. Одні кар'єри — возили машиною пісок на Київ. Машиною! Ліси? Так, є, держлісгосп працює. 70 відсотків району — Чорнобильська зона четвертої і третьої категорій (відселення не обов'язкове, але контроль за здоров'ям людей і якістю харчів потрібен). І що може область допомогти? І хто туди піде, які інвестори?

— Кажуть, голові райдержадміністрації часом досить поставити один підпис, щоб «піднятись»...

— На чому там підніматись...
Анатолій Петрович був на посаді 19 місяців. Зараз очолює обласний відділ Державного департаменту з питань банкрутства.

4. Віктор Корж


16 травня 2001 - 26 листопада 2003

Відпрацював 2,5 року.
— Район після мене загубили. При мені збудували два підприємства: завод по виробництву фарб і лаків та цегельний. Завод по виробництву скляних пісків — це також мої напрацювання. Я все здоров'я вклав у цей район. З 1984 року працював на Ріпкинщині. Але виявився непотрібним помаранчевій владі.

— Так зараз же влада помінялася.
— Ні. І тепер сидять помаранчеві. Вони просто змінили колір. Є такі, що міняли партії по шість разів.
Нині Віктор Борисович очолює головну державну інспекцію на автомобільному транспорті управління інспекції у Чернігівській області. Інспекція погоджує маршрути автоперевезень.

5. Віктор Бугай

26 грудня 2003 – 7 березня 2005
17 вересня 2009 – 10 грудня 2010

26 грудня 2003 року Віктор Петрович вперше став головою Ріпкинської райдержадміністрації. Через 14 місяців і трохи днів пішов з посади, бо закінчився строк повноважень президента Кучми. 17 вересня 2009 року він повернувся на посаду, щоб 4 червня 2010-го піти, у зв'язку з закінченням строку повноважень президента Ющенка. І в той же день повернутися (дивись два відповідні розпорядження Президента Януковича на офіційному сайті).
— Не такий у нас поганий район, — говорить Віктор Бугай. — Любеч починають відроджувати. Виплачуємо зарплати, пенсії. Є чимало позитивних напрацювань.

— І, незважаючи на позитиви, ви пішли з посади голови райдержадміністрації в раду.
— Я ж не поїхав кудись у інший регіон. Я залишився в районі. Кожне починає докоряти: «Захотів легкого хліба». А який він легкий, у голови районної ради? Не може зняти президент — ось і вся полегкість. Я не буду стояти осторонь проблем району.

6. Юрій Лемешко

10 березня 2005 – 26 травня 2006

Став головою райдержадміністрації на хвилі помаранчевих змін. Через 14 місяців і трохи днів пішов головою ради. Зараз — заступник голови.
Бути головою ради добре — зарплата, машина, звільнити не можуть аж чотири роки.

7. Олександр Солохненко

24 жовтня 2006 – 23 листопада 2007


Нині заступник керівника апарату райдержадміністрації.
— Я був у кадровому резерві на посаду голови адміністрації, — розповів Олександр Анатолійович. — Отож моє призначення було не випадкове.
Пішов з посади через 13 місяців.

8. Римма Олексенко

23 листопада 2007 17 вересня 2009

Була першим заступником голови райдержадміністрації, потім — т.в.о. Фактично — керувала районом. Нині у громадській організації, що займається написанням грантів, залученням коштів.

— Ви так і не стали головою райдержадміністрації. Чому?
— Критерії кадрових призначень зрозуміти важко, — говорить Римма Михайлівна. — Я весь час була у кадровому резерві. Не скажу, що мені було важко працювати. Я люблю працювати для людей. Район складний у керуванні: чималий за територією. Часто міняється керівництво в області. Пригадайте: Атрошенко, Лаврик, Хоменко — троє за п'ять років. Треба, щоб одна людина працювала на одній посаді не менше п'яти років. Підібрала команду, вивчила нюанси справи. Не дарма на п'ять років вибирають президента. Часто міняється законодавство: то ми зона пріоритетного розвитку, то вже ні.

— Ви працювали заступником при Юрію Лемешку, Олександру Срлохненку, Віктору Бугаю. їх стиль керівництва дуже відрізнявся?

— Люди різні, але щоб кардинально різні, я не скажу.

Хто в резерві?

Четверо з восьми і сьогодні б не відмовились очолити райдержадміністрацію. Особисто я теж не проти. А що? На Ріпкинщині є тисяча гектарів земель запасу, резерву, що може віддати в оренду райдержадміністрація. А довгострокова оренда, навіть діти знають, то прихована приватизація.
Але не будемо про особисті мрії і бажання. Ми шукаємо керівника для Ріпок. Ті, хто вже був біля керма, себе показали. Дорогу новим, молодим. Де їх узяти? А кадровий резерв — для чого?!

Кадровий резерв укладають кожного року. Офіційно — щоб записані там люди могли замінити голову райдержадміністрації. Фактично — кожен голова підбирає резерв «під себе»: щоб люди були розумні, достойні, але зайняти його місце не прагнули.
На Ріпкинщині в резерві двоє: Микола Максименко, директор TOB «Україна» села Гучин, та Сергій Максименко, перший заступник начальника районної податкової. Не брати, не родичі, тільки однофамільці.
Не поїхала в Гучин. бо так собі подумала: навіщо йти на посаду третьої категорії, держслужбовця 5-7 рангу, з трьома тисячами зарплати (у найкращому випадку — чотирма), керівнику одного з найкращих сільгосппідприємств району?

А от 30-річний Сергій Максименко, можливо, і думав про посаду голови?
— Ні. Таких пропозицій мені не надходило ні з районної, ні з обласної адміністрації, — сказав Сергій Миколайович:— А якби і були, я, мабуть, відмовився б. Я сім років у податковій службі, роботу знаю, розумію, і вона мені подобається. Мої плани — залишатися у податковій службі і надалі.
У кадровий резерв я потрапив влітку нинішнього року. Мене запросили на розмову до голови Віктора Бугая. Він сказав, що молоді кадри потрібні району, запитав, чи не заперечую я проти зарахування в резерв. Я не заперечував. З Віктором Петровичем я неодноразово спілкувався по роботі, поважаю його ділові якості. Я заповнив усі відповідні папери, це оформлялось у відділі кадрів райдержадміністрації. Потім сказали, що я зарахований у резерв.

Не згоден з тим, що наш район безнадійно депресивний. Через Ріпкинщину проходить міжнародна траса Е-95 Пітер-Одеса. У нас кордон з Гомельською областю. Спостерігається ріст доходів до місцевого бюджету, за 11 місяців нинішнього року — на 15 відсотків більше порівняно з минулим роком. Основне джерело наповнення місцевого бюджету — надходження податку з доходів фізичних осіб. Думаю, доходи населення зросли за рахунок торговельних відносин з білорусами.
У нас є корисні копалини та лісові ресурси. Рано чи пізно Ріпкинщина дочекається інвестора.

Вирішує Володимир Хоменко?

У кадрових призначеннях на Чернігівщині передостаннє слово за губернатором. Він пропонує кандидата на очільника району Президенту. Як правило, той довіряє своєму обласному ставленику і затверджує кандидатуру. Та не завжди. У Києві існує своя перевірка, своя інформація.
Втім, кажуть, Віктор Бугай також висловив свою думку, що аби з ким працювати не буде. І нібито саме тому кандидатура Віктора Коржа, яку вже широко обговорювали в районі, не пройшла. Знаємо одне прізвище, з ким проводили співбесіду у сірому будинку на Красній площі Чернігова, — Петро Головач. Він був заступником Анатолія Гаруса, потім перейшов до Полковниченка, тобто до Чернігівської райдержадміністрації. Нині працює в облдержадміністрації керівником відділу контролю.

Чимало людей плутають голів райдержадміністрацій з радянськими першими секретарями райкомів партії. Які вирішували, що сіяти, а що ні, кому на якій машині їздити, кому орден, кому тюрма, вказували меншому начальничку, що треба поголити вуса і бороду, підрізати надто довге волосся... Що, смішно? А це приклади з життя.
Голови райдержадміністрацій вже не мусять відповідати за все, навіть за вуса. Вони координують спрямування бюджетних грошей, звільняють-приймають на роботу керівників деяких бюджетних установ, працівників апарату адміністрації, контролюють роботу підзвітних структур. Коли міняється влада в Києві, потім у Чернігові, міняють і їх. Бо хтось же повинен відповідати за негаразди. Люди недержавні можуть і не знати, хто в районі голова, хто в області. А нащо воно? Нема жодної точки дотику.

Дещицю з бюджетних коштів може отримати тільки той, хто близько біля цих коштів.
Чимало людей не люблять чиновників — вічно переляканих чоловіків, які бояться втратити посаду. Добре, що не всі такі.

Від редактора.
1. Схоже, знову район очолить не офіційний кандидат на цю посаду (не з резерву кадрів). Серед вищеназваних лише Солохненко та Олексенко пройшли цю школу.
2. Моя думка: коли середній вік роботи очільника району кільканадцять місяців:
а) толку в цьому районі не буде. А у нас в усіх 22-ох керівники працюють по стільки ж;
б) скоро людину, яка знає собі ціну, має повагу до себе, на цю посаду дрином не загониш. Це ж виходить: та піду, потиняюсь рік-півтора.
3. Як корінний ріпкинець хочу сказати про людину, прізвище якої тут згадували. Найсильнішим керівником району був, на мою думку, Анатолій Ахметович Гарус. Принциповий і безконфліктний, місцевий від народження... Але так склалося, свого часу вибори програв.
Жителі району, ви тоді були не праві!

Сергій Народенко


Ольга Макуха, тижневик «Вісник Ч» №50 (1284)