Р І Д Н И Й - К Р А Й

Своєрідна, красива наша земля, звеличена ратними і трудовими ділами. Її річки і численні озера виповнені ніжною голубінню, а серпанкова блакить стелиться неозорими нивами, запашними луками і пасовищами, огортає гаї, ліси .Тут для життя було майже все, і люди селилися в цій місцевості з доби незапам’ятної, переважно на пагорбах серед лісів, річок, боліт. Отож і назва краю з того народилася - Полісся.

Сліди тутешніх поселень сягають 10 тисяч років до н.д ( нашої доби ). Про це свідчать і виявлені на території району поселення доби неоліту і бронзи, часів раннього заліза (8-3 ст. до н.д). Відомі тут також ранньослов’янські поселення перших та 8-9 століття до н.д.

Найдавнішими поселенцями нашого краю були слов’яни. Називали їх тоді антами. У давньоруські часи на поліських землях жили племена дулібів, древлян, дреговичів.Простір, який займає Ріпкинський район, заселяли сіверяни.

Їх розселення мало хутірський характер, а оселі облаштовувались багатьма виходами, щоб зручніше було тікати при нападі ворога. Основними заняттями сіверян були орне землеробство, рибальство, мисливство, скотарство, бортництво, ремесла. Уже в період дохристиянський існувала тут обробка заліза з місцевої болотної руди, з нього вироблялись риболовецькі гачки, ножі, сокири, наконечники для стріл тощо. Біля Радуля знайдено сліди бронзоливарного виробництва.

Наші предки селились на берегах річок, бо водні шляхи були найбільш зручними в умовах, коли більшість територій займали ліси та болота. Тому можна вважати, що найстарішим видом транспорту в нашій місцевості був водний.

По частині нашої території проходив літописний шлях “із варяг у греки” і його відгалуження – прямий судноплавний зв’язок між Любечем і Черніговом. А на колишньому озері Кораблищі, поблизу нинішнього села Малий Зліїв, як і на Кораблищі любецькому, будували і лагодили річкові судна. Пізніше основними центрами дерев’яного суднобудування в нашому регіоні були Любеч і Радуль.

Чужоземці хвалять тодішніх людей наших за щирість, нелукавство і привітність. Громадські справи сіверян вирішувались на вічах або сходах, тут обирався старійший для роду і вождь або князь для цілого племені. Основними містами сіверян на той час були : Чернігів, Курськ, Любеч, Новгород-Сіверський та ін.

У 8 ст. сіверяни перебували в залежності від хозар та платили їм данину. Внаслідок війни князя Олега з хозарами значна частина земель нашого краю, в тому числі і територія теперішнього Ріпкинського району, входила до складу Київської Русі.

Постійні набіги кочових племен на степові та передстепові простори Київської держави змушували місцеве населення залишати обжиті землі. В пошуках безпечних місць, воно часто знаходило собі захист в лісах нашої місцевості, примножуючи тутешню людність. Боронячи свої землі, наші предки будували тут укріплення, фортеці, відбивали напади хозар, печенігів, половців, протистояли монголо-татарам, не корились польським і литовським загарбникам.

Отже, сучасне населення району живе на території, яку можна вважати прабатьківщиною слов’ян, звідки вони потім розселились в східному і північному напрямках. До речі, перша писемна згадка про мешканців Полісся належить батькові історії - Геродоту і датується 485-430 р.р. до н.д.

Підтвердженням того, що і на території сучасного Ріпкинського району селилися ще до нашої доби люди, є стародавні городища і поселення 6-4 ст. до н.д. та 8-13 ст. н.д..

ПОРУБ – городище 10-13 ст. Розміщено за 2 км на південному заході від села Клонів Смолигівської сільської ради в урочищі Поруб на мисі, утвореному злиттям р. Лисиці (права притока р. Ворзни, басейн Дніпра) та її безіменної притоки. Відкрите в 1984 р., досліджувалося в 1985 р.

ЗВЕНИЧІВ – давньоруське городище 10-13 ст. Розміщене на північно-східній околиці села Звеничів.

ЗВЕНИЧІВСЬКЕ ГОРОДИЩЕ – 6-4 ст. до н.д. Знаходиться за 2,3 км від східної околиці с. Звеничева в урочищі Південний Замглай. Відкрите в 1976 р. Типове болотне городище 5-3 ст. до н.д.

РЕДЬКІВСЬКЕ ПЕРШЕ – городище 1-го тисячоліття до н.д. в с.Редьківка. Знаходиться на лівому березі Дніпра у південному кінці села в урочищі Городок, за мостом через р.Борздну на підвищенні, яке донедавна було оточене болотом, а тепер розоране.

ГОРОДИЩА БІЛЯ С.НОВОСІЛКИ. За 2 км від с.Новосілки знаходиться городище 6-3 ст. до н.д., 11-13 ст. н.д.

Чернігівщину, до складу якої входять і наші землі, називають колискою українських міст, частина яких виникла більше тисячі років тому. На нашій території перші, нині літописні, міста з’явилися десь у 8-10 ст. н.е. Про їх існування знали і в далекій Візантії.

ЛИСТВЕН – літописне місто. Виникло наприкінці 10 ст. Уперше згадано в “Повісті временних літ” під 1024 р. в зв’язку з битвою між Ярославом (Мудрим) і Мстиславом Володимировичами. Поставлений у найвужчому місці водорозділу рік Білоус і Стрижень, біля гирла лівої притоки Білоуса – р. Глинянки, оточений з усіх боків заболоченими низинами і болотами, Листвен був ключем до одного з важливих відгалуджень шляху “із варяг у греки” – водного шляху Любеч – Чернігів (Дніпро – оз.Любецьке – оз.Болгач – р.Муравля – волок – р.Білоус – р.Десна).

ЛЮБЕЧ ЛІТОПИСНИЙ – давньоруське місто (на місці сучасного смт. Любеч). Вперше згаданий у “Повісті временних літ” під 882 р., Любеч літописний був одним з найбагатших міст у Придніпров’ї, тут мешкало численне торгово-ремісниче населення. В Любечі відбувалися події, які нерідко вирішували долю не тільки князів, а і держав.Так, перший Любецький з’їзд князів 1097 року поклав початок нового політичного устрою на Русі, за яким кожний князь володів своїми землями і об’єднувались в боротьбі проти зовнішнього ворога. Другий Любецький з’їзд 1135 року продовжив об’єднавчі ідеї на Русі.

Доля нашого краю складалась нелегко. Монголо-татарські орди, що в 1230-х роках рушили на Україну, дістались і до наших територій. Понад сто років перебувала наша земля під монголо-татарським ігом. Зазнавши значних руйнувань, ослаблена, вона протягом кількох століть переходить із рук одних завойовників до інших.

З 1350-х рр. др 1500 р. наш край входив до складу Литовського князівства, але поступово посилився польський вплив і з 1618 р. наші землі відійшли до Польщі і перебували в її складі до визвольної війни 1648-1654 рр.

Населення теперішнього району брало активну участь у боротьбі з шляхтою. Чимало козаків і селян билися з ворогом у лавах селянсько-козацького війська під проводом Богдана Хмельницького.

У травні 1650 р. на тутешніх територіях відбулися селянські виступи в зв’язку з тим, що багато селян , учасників визвольної війни , не потрапили до козацького реєстру і мали піти під ярмо польських панів, які дістали право повернутися у свої маєтки.

У 1658 р. козаки взяли участь у народному антифеодальному повстанні під проводом Любецького боярина полковника Мартина Пушкаря проти І.Виговського і його прибічників, які намагалися знову встановити в Україні владу Польщі і відновити феодально-кріпосницький гніт. В результаті визвольної війни землеволодіння польської шляхти перейшли в розпорядження Війська Запорізького, і їх треба було захищати.

Універсалом Богдана Хмельницького від 31 березня 1656 року в Чигирині підтверджено права на володіння Любецького сотника Сави Унучки, Артема Красковського та інших шляхтичів, які служили у Запорізькому Війську. Також в Чигирині 26 червня 1656 року, “видя его Юрія Бакуринского върніе и радителніе службы его царскому величеству Войску Запорожскому” “при насъ гетману”, Богдан Хмельницький своїм Універсалом закріпив за Юрієм Бакуринським села Велика Вісь, Осняки, Ріпки, Гусинка, Буянки.

За наказом Б.Хмельницького на кордоні з Білоруссю, землі якої тоді належали Польщі, були розміщені Чернігівський і Ніжинський полки на чолі з Мартином Небабою. Полки налічували 15 тис. козаків.

У червні 1651 р. на місці, де Сож впадає в Дніпро, відбулися бої козаків з 20-ти тисячним литовським військом Радзівіла. Козаки мужньо билися з переважаючими силами ворога, але були розбиті. Тут загинули козацькі полковники Полтора-Кожуха, Капуста, Кравченко, Небаба. Ослаблені в цих боях литовські війська рушили далі на Чернігів, захопивши перед цим Любеч і Чорнобиль. Під Черніговом литовці були розбиті і відступили до Любеча, звідки були вибиті через рік.

Є й інші погляди на ці події. Так, деякі дослідники вважають , що литовське військо завдало поразки козакам під Ріпками, і там загинув і був похований М.Небаба. В інших джерелах зазначається, що ці бої відбулися під Пересажем, між Любечем і Духовщиною (теперішня Малинівка). Про це свідчать курганні могильники, які збереглися до наших днів біля Пересажу, а під Любечем були знищені в 60-х роках.

В другій половині 17 ст. помітно активізувався процес заселення територій, де на вільних землях утворилися нові села. Прикладами таких поселень є нинішні селища Добрянка та Радуль. Серед непрохідних лісів в кінці 17 ст. Добрянку заснували противники церковних реформ, так звані розкольники, які тікали сюди від переслідувань царського уряду. Це був форпост на кордоні з Польщею.

В цей час на наших землях, вже визволених від польського гніту, помітно розвивалося сільське господарство, ремесла, торгівля. В маєтках поміщиків, козацької старшини заснувалися рудні, гути, буди. На руднях з болотної руди виплавляли залізо, на гутах з піску і вапна виробляли скло, на будах з деревини патош. На них працювали феодально залежні селяни і наймані робітники, в середньому по 12-13 чоловік на кожній. Однак, ці невеличкі підприємства не переросли в заводи і на початку 19 ст. майже повсюдно припинили існування.

В середині 19 ст. в Любечі і Ріпках були збудовані винокурні заводи, збільшувалось число ремісників – ковалів, гончарів, шевців, чоботарів, бондарів, кожум’як та ін., пожвавились товарні відносини. Але, незважаючи на деякий розвиток промисловості, наш край залишився сільськогосподарським.

Реформи 1861 року не поліпшили економічного становища населення, серед якого зростало невдоволення жорстокою експлуатацією. Наростав революційних рух, створювались соціал-демократичні організації. В 1903 році така організація виникла в Добрянці.

Жителі району брали активну участь в революції 1905-1907 років. Повсталі селяни проводили мітинги, громили поміщицькі садиби, відбирали в поміщиків хліб та худобу. Для придушення заворушень в населені пункти району були введені каральні загони, які розправилися з непокірними.Столипінська реформа привела до поглиблення класового розшарування.

Згубно вплинула на становище населення наших територій перша світова війна. Майже половина чоловіків була мобілізована на фронт. Господарства розорилися.

Населення району стало активним учасником Лютневої та Жовтневої революції 1917 року. Так, в Добрянці на початку березня 1917 року була створена рада робітничих і селянських депутатів, яка взяла владу в свої руки не тільки в Добрянці, а й у навколишніх селах.В Любечі встановлено Радянську владу і створено волосну раду робітничих та селянських депутатів та революційний комітет ( ревком) 27листопада 1917 року. В Ріпках – в січні 1918 року. На місцях почали діяти ревкоми, комітети незаможних селян (комнезами), які брали активну участь у становленні та зміцненні рад.

Але вже в середині березня 1918 року на територію району вдерлися німецькі загарбники. Проти них боролась значна частина населення. Організовувалися партизанські загони, які знищували транспорт, руйнували комунікації тощо. Після звільнення території від загарбників бійці партизанських загонів влилися в Богунський полк під командуванням Миколи Щорса і продовжили боротьбу на фронтах громадянської війни.

В 1920-1921 роках на території району і в населених пунктах Городнянського, Гомельського, Лоєвського районів діяли загони Галаки (Івана Васильчикова). Вони тероризували населення, знищували євреїв та радянських активістів.

Після закінчення громадянської війни почалась відбудова зруйнованого господарства району.

В 1923 році в зв’язку із введенням нового адміністративного поділу селища Добрянка, Любеч, Ріпки стали районними центрами. В цей час розширювалися і створювалися підприємства по переробці сільгосппродукції, сільське господарство переводилось на колективні форми господарювання. Одноосібні господарства об’єднувалися в товариства спільного обробітку землі (ТСОЗи), сільськогосподарські артілі і комуни, на базі яких наприкінці 20-х і початку 30-х років були створені колгоспи. Міцніли, набирали сили машинно-тракторні станції (МТС), які обслуговували колгоспи. В 1932 році МТС була створена в Ріпках, а в 1933 р. в Пересажі (Любецька).

Зростала активність селян, але й загострювались протиріччя, викликані колективізацією, репресіями, голодними 1932-1933 роками. В цей час на території району було побудовано кілька промислових підприємств, збільшився обсяг лісорозробок, зросло виробництво торфу на Замглайському болоті, де пізніше виникло торфопідприємство і населений пункт Замглай.

В 1936 році відновили роботу Любецькі судоремонтні майстерні, які обслуговували дніпровський річковий флот на лінії Київ-Гомель, де ремонтувались вантажні баржі. Прокладання в 1928 році залізниці Чернігів-Гомель сприяло економічному розвитку населених пунктів, що прилягали до залізниці. Тяжким випробуванням для трудящих Ріпкинщини, як і всього Радянського Союзу, стала боротьба проти нашестя фашистських загарбників на нашу Батьківщину. Уже на другий день війни в ліс біля Олешні фашисти висадили понад десяток парашутистів, які 24 червня за допомогою місцевого населення були знищені обласним загоном школи розвідки, підсиленого працівниками міліції і військкоматів .

На мітингах і зборах, що проходили по всіх селах, жителі району заявляли про свою рішучість захищати рідну землю. 23 червня 1941 року почалась мобілізація військовозобов’язаних чотирнадцяти вікових груп (1905-1918 рр.) За два місяці до лав Червоної Армії і Військово-Морського флоту було мобілізовано 10 863 чоловіки з нашого району.

Понад 10 тисяч чоловік споруджували оборонні рубежі понад Дніпром від Кам’янки до Неданчич, а також з північного заходу Ріпок споруджувався протитанковий рів. Одночасно обладнання підприємств, тракторні бригади, громадське поголів’я худоби відправлялось на схід.

В липні в ополченні нараховувалось 3363 чоловік, з них 494 жінки. Одночасно були сформовані три винищувальні батальйони (Любеч – 190 чоловік, Добрянка – 126, Ріпки – 91) для боротьби з ворожими парашутистами і диверсантами, на них покладалось також завдання по підтриманню загального порядку в районах і охорони підприємств та державних об’єктів.

До середини серпня було закінчено формування підпілля, партизанських загонів та закладання баз боєприпасів, спорядження та продовольства. Із наближенням бойових дій до меж району, починаючи з 18 серпня , партизанські загони вийшли в місця зосередження.

Оскільки західний рубіж вздовж Дніпра був укріплений, фашисти розпочали наступ на район з півночі. 25 серпня вони увірвалися в Добрянку, а 28 серпня розпочалися кровопролитні бої на підступах до Ріпок.

Радянські воїни мужньо відстоювали кожний крок рідної землі.Протягом трьох днів бійці 648-го та 642-го стрілецьких полків 200-ї дивізії вели кровопролитні оборонні бої на підступах до Ріпок. В ці дні в районі сіл Вишневе та Бурівка льотчики 62-ї авіадивізії знищили 100 автомашин і 30 підвод з живою силою і технікою противників.

30 серпня 1941 року опівдні гітлерівські загарбники вдерлися в Ріпки, а 1 вересня окупували весь район і відразу ж почали здійснювати свій варварський режим терору і грабежів. Вже з перших днів окупації почав активно діяти Добрянський партизанський загін ім. Ворошилова.

Тяжкі випробування випали на долю партизан Ріпкинського ім. Суворова та Любецького ім. Дзержинського загонів.

В Добрянці, як ніде в окупованій Україні, фашистами було створене карликове міністерство „Полісся”, міністрами якого були призначені місцеві зрадники. 6 листопада 1941 року партизани загону ім. Ворошилова поклали кінець цьому міністерству, розгромивши гарнізон німців та поліції на станції Горностаївка та в Добрянці, встановивши червоний прапор на приміщенні Добрянського райвиконкому.

Замість колгоспів були створені общини, в яких застосовувалась примусова праця всього населення, навіть дітей.Уже з перших днів „нового порядку” фашисти з допомогою зрадників викрили і знищили комуністів та сотні інших активістів радянської влади і просто „ненадійних людей”.

Але жителі району продовжували чинити опір ворогу. В селах та селищах району діяли десятки підпільників. Любецький район входив в зону дій з’єднання ім. М.Коцюбинського під керівництвом М.М.Таранущенка, тому десятки жителів району вели боротьбу з ворогом в цьому з’єднанні.

Піднесенню партизанського руху на Ріпкинщині сприяли рейди через північну частину району в листопаді 1942 року багатотисячних партизанських з’єднань С.А.Ковпака та О.М. Сабурова, в березні 1943 року - обласного з’єднання під командуванням О.Ф.Федорова та на початку червня 1943 року. - обласного з’єднання партизан під командуванням М.М.Попудренка .

Будучи не в змозі розгромити партизанський рух, фашисти жорстоко розправлялися з місцевим населенням. 23 лютого 1943 року вони знищили село Червона Гута разом з усім населенням, Нову Рудню і Грабівку, 14 березня - село Клубівку, де було розстріляно і живими спалено 506 жителів, в тому числі 206 дітей. В цей день така ж доля спіткала і село Пізнопали, де було знищено 50 жителів.

За травень – вересень 1943 року партизанські загони Ріпкинщини збільшилися до 500 чоловік і наносили все більш вагомих ударів по ворогу. Так до серпня майже весь колишній Любецький район і значна частина Ріпкинського були очищені від фашистів та зрадників і контролювалися партизанами.

25 вересня 1943 року 1183-й і 1185-й стрілецькі полки (командири підполковники В.Ю.Коврига та І.Ф.Самаркін) 356-ї стрілецької дивізії підійшли до Ріпок і оволоділи залізничною станцією Голубичі. В ході жорстокого бою, підтримані танками і літаками, фашисти тричі на добу переходили в контратаку, але радянських воїнів вони не змогли зупинити , і 26 вересня Ріпки були звільнені від загарбників.

Цього ж дня воїни 12-ї гвардійської стрілецької дивізії звільнили від окупантів Любеч. А 27 вересня 149-а і 106-а стрілецькі дивізії 65-ї армії звільнили Добрянку.

Протягом 26-28 вересня 1943 року війська 61-ї та 65-ї армій генералів П.А.Белова і П.І.Батова повністю очистили територію району від німецько-фашистських загарбників і вийшли до Дніпра.

Біля села Миси жителі П’ятикоп Кузьма Захарович і Масан Андрій Петрович на своїх човнах допомагали воїнам 76-ї дивізії приступом брати правий берег Дніпра.

Значну допомогу надали жителі Любеча воїнам 12-ї гвардійської стрілецької дивізії під час форсування Дніпра в районі урочища Змії. Таку ж допомогу надавало і населення Неданчич.

Серед 176 воїнів 16-и національностей в братській могилі в Мисах поховано 8 Героїв Радянського Союзу : росіянин Павло Шамаєв, українці – Максим Зозуля, Іван Кирик, Леонід Проценко, узбек Ровман Махмудов і троє з легендарної залізної “дев’ятки”: росіяни Іван Болодурин, Георгій Масляков, командир “дев’ятки” казах Акан Курманов.

При звільненні району і в битві за Дніпро від Кам’янки до Неданчич радянські воїни виявили безприкладну мужність і масовий героїзм. 362 із них присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 46-и це звання присвоєно посмертно, серед них і нашим землякам : Леоніду Григор’єву з Добрянки, Івану Кузьменку з Воробйова.

6355 радянських воїнів, серед яких 46 Героїв Радянського Союзу, віддали своє життя в боях під час форсування Дніпра і звільнення Ріпкинщини . На її території 86 пам’ятників на братських могилах, 4 монументи і 4 пам’ятні знаки. 30 назв вулиць в населених пунктах району - німі свідки жорстоких боїв з ворогом у нашому поліському краї.

Після звільнення території району від окупантів партизанські загони, що діяли на Ріпкинщині, та понад 6 тисяч жителів влились до лав Червоної Армії. Всього за роки Великої Вітчизняної війни вели боротьбу проти німецько-фашистських загарбників понад 16 тисяч його жителів. Біля 10 тисяч наших земляків віддали своє життя за незалежність нашої Батьківщини. Золотом сяють їх імена на 34 обелісках, споруджених на їх честь.

За мужність, виявлену в боротьбі з ворогом, 1805 жителів району нагороджені орденами і медалями, а восьми з них присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Повним кавалером ордена Слави став Ржанський Василь Васильович з Грибової Рудні.

В руїнах і згарищах лежали села, промислові підприємства, колгоспи і радгоспи нашого поліського краю.За два роки окупації фашисти тільки на території тодішнього Ріпкинського району розграбували 51 колгосп. На території нинішнього району було спалено 5670 дворів колгоспників, 207 громадських приміщень.

Майже повністю була знищена соціальна сфера. Фашисти розстріляли і живцем спалили 1551 мирних жителів, 3054 юнаків і дівчат вивезли на каторжні роботи до Німеччини.

Відразу після звільнення району трудящі приступили до відродження народного господарства. Одночасно з відбудовою виробничих і соціальних об’єктів велась підготовка до весни 1944 року. Матеріали і кредити для цього надала держава. В роки окупації ріпкинцям вдалось сховати 15 тракторів, які стали базою відродження МТС. До весни 1944 року трактори і весь сільськогосподарський інвентар був підготовлений до роботи. Велику допомогу у відродженні села отримав район з інших союзних республік.

Поруч з відбудовою виробничих об’єктів велика увага приділялась відбудові соціальної сфери і житловому будівництву. Вже до липня 1944 року відновили діяльність всі колгоспи району. Відроджуючи сільське господарство, трудівники села надавали всебічну допомогу фронту. Долаючи труднощі посухи 1946 р., трудівники села району в 1947 році по посівних площах вийшли на довоєнний рівень. Нарощувалось громадське поголів’я худоби.

В 1950 році розпочалося укрупнення колгоспів. Це дало змогу більш раціонально використовувати техніку, трудові і земельні ресурси, значно скоротити адміністративно-управлінський персонал . В цьому ж році по кількості поголів’я худоби район вийшов на довоєнний рівень.

В 1953 році в Ріпках була побудована ЛЗС (лісозахисна станція), яка провела велику роботу по залісненню непридатних для сільськогосподарського виробництва земель і насадженню лісозахисних смуг.

В 1958 році відбулася реорганізація МТС, внаслідок якої колгоспи викуповували для своїх потреб техніку і сільгоспінвентар.

В повоєнний час швидкими темпами відроджувались і будувались нові промислові підприємства. До того ж ще восени 1943 року відродились і вступили в дію Любецькі судноремонтні майстерні, маслозавод, Добрянська швейна і меблева фабрики, інші підприємства району. В 1958 році в Ріпках було споруджено льонозавод, а в 1968 році - його реконструйовано.

В лютому 1960 року вступила в дію перша лінія найпотужнішого на Україні Замглайського торфобрикетного заводу, а в 1963 - друга.

Наслідком адміністративної реформи в Україні стало те, що в 1959 році більша частина колишнього Добрянського, а в 1963 весь Любецький район були приєднані до Ріпкинського району. В той час район об’єднував 4 селищні та 23 сільські ради, яким були підпорядковані 120 населених пунктів, де проживало 69,1 тис. чоловік.

В соціально-економічний розвиток нашого краю внесли свій вклад керівники району :Захарченко М.Х., Лагошний М.К., Гулей М.К., Россол І.С., Клапатюк Ф.І., Овчинкін К.О., Красноголовий О.К., Шелест А.Г., Грабовець В.М., Галушко Є.Д., Гарус А.А., Шкляров В.І., Фіногенов М.П., Коробка І.І., Корж В.Б., Буцько Л.Т., Бугай В.П., Лемешко Ю.І., Солохненко О.А.

Побудований в 1976 році Ріпкинський деревообробний завод, крім театральних крісел, випускав понад 15 інших видів продукції, а його гончарний цех, розташований в Олешні, випускав гончарний посуд, керамічні сувеніри, декоративні вази. З 1976 року діяла пересувна механізована колона по механізації трудомістких процесів в тваринництві. Завод будівельних матеріалів, що вступив у дію в 1978 році, випускав керамічну, дренажну трубку для меліорації заболочених земель, а також високоякісну будівельну цеглу.

Велику допомогу трудівникам сільського господарства надавали Ріпкинська і Добрянська сільгосптехніки, а також райсільгоспхімія і станція технічного обслуговування автомобілів. Вагомий внесок в економіку району зробили трудівники Добрянського виноконсервного заводу, збудованого в 1953 році, та Любецького овочесушильного заводу, побудованого в 1956 році.

Дев’ятилітня війна в Республіці Афганістан, в яку наприкінці грудня 1979 року була втягнута Україна, забрала життя 3380 українців. 210 уродженців нашого району пройшли через страхіття цієї війни, 17 з них були поранені, 53 нагороджені бойовими орденами та медалями, причому Волохін М.В. із с.Нова Папірня, Дерев’янко В.М. із с.Петруші, Леоненко А.Ф. із с.Галків, Савенко В.П. із с.Задеріївка нагороджені орденом Червоної Зірки посмертно.

В роки ХІІ п’ятирічки (1986-1990рр.) проведено переоснащення новим обладнанням цегельних заводів і заводу будівельних матеріалів. Це давало можливість завантажувати потужності Ріпкинського і Любецького міжколгоспбудів, Замглайського БМУ, Ріпкинського ПМК-230 та інших будівельних організацій.

Добрянський лісгосп постійно займав передові позиції в лісовому господарстві області, а в 1985 році зайняв перше місце у Всеукраїнському соціалістичному змаганні, і йому було вручено перехідний Червоний прапор Міністерства лісового господарства України.

День 26 квітня 1986 року став початком відліку сторінок життя, обпалених Чорнобилем. В період з 1986 по 1990 рр. 454 жителі району взяли участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Спираючись на досить потужну виробничу матеріальну базу, трудівники села щорічно нарощували виробництво сільськогосподарської продукції. Район неодноразово виходив переможцем в обласному соціалістичному змаганні, а в 1982 році – в республіканському змаганні за збільшення обсягів виробництва і продажу державі продукції тваринництва (було вручено перехідний Червоний прапор ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР).

Високих успіхів у виробництві сільськогосподарської продукції домагалися трудівники колгоспів „Жовтнева Перемога” ( с. Вишневе ), „Перемога” ( с. Сиберіж ), ім. Мічуріна ( с. В.Зліїв ), „Шлях до комунізму” (с. Т.Шевченка), які неодноразово виходили переможцями соціалістичного змагання в районі, а також в області. За самовіддану працю десятки колгоспників цих господарств нагороджувалися високими урядовими нагородами.

Найвищої державної нагороди, ордена Леніна, були удостоєні 5 трудівників колгоспу „Победа” (с. Сиберіж), серед них : доярка Пашко В.С., яка була кавалером орденів Леніна, Жовтневої революції, Дружби народів, „Знак Пошани”.

37 років очолював колгосп ім. Шевченка (с. Т.Шевченка) заслужений працівник сільського господарства Македон М.В. – кавалер орденів Жовтневої революції , „Знак Пошани”. Голова колгоспу ім. Мічуріна Руденок І.Д., кавалер двох орденів „Червоного прапора”, багато зусиль приклав не тільки для розвитку виробничої, а й соціальної сфери. За самовіддану працю доярка колгоспу „Комуніст” (с. Голубичі) Ященко О.М. була нагороджена двома орденами Слави.

На базі економічного розвитку зростав матеріальний і культурний рівень трудящих. В районі широко розгорнулось житлове і соціально-культурне будівництво. За рахунок держави і підприємств побудовано 65,5 тис. квадратних метрів житла (1004 квартири), введено в експлуатацію 6 типових шкіл, 6 будинків культури і клубів, 7 дитячих садків, 5 сучасних магазинів, побудовано і реконструйовано 18 фельдшерсько-акушерських пунктів, прокладено 16 км водопроводів , 50,7 км шосейних доріг, що дало змогу з’єднати всі центральні садиби колгоспів і сільських рад з райцентром. На розширення телефонної мережі вкладено більше мільйона карбованців.

Перебудова в країні, розпочата в другій половині восьмидесятих років, реформування економіки, введення нових форм правління, часткова приватизація негативно вплинула на соціально-економічне положення в районі, як і у всій Україні.

Попри всі негаразди в районі було введено в дію ковбасно-коптильний цех, який виробляв за добу 400 кг ковбасних виробів, цех копчення риби, закінчувалось будівництво заводу по виробництву цільномолочної продукції. За рахунок всіх джерел фінансування продовжувалось виконання програми житлового будівництва. В 1991 році було введено 19,3 тис. квадратних метрів житла.

10 лютого 1990 року в Ріпках відбувся несанкціонований мітинг за участю біля тисячі жителів району, на якому вперше було відкрито висловлено протест проти існуючих недоліків в роботі установ і організацій району та їх керівників. А 7 листопада того ж року відбулася багатолюдна демонстрація і мітинг. Такі ж урочистості пройшли у всіх населених пунктах району. Це було останнє офіційне масове свято, присвячене річниці Жовтневої революції в нашому районі.

З 1 січня 1991 року районна газета "Колгоспне життя" почала виходити під назвою "Життя Полісся".

Вперше 7 січня 1991 року в Ріпкинському Будинку культури з нагоди релігійного свята - Різдва Христова за участю священика пройшло урочисте зібрання громадян селища, після якого відбувся концерт і народні гуляння.

17 березня 1991 року трудящі району взяли участь у всесоюзному референдумі. Всі одностайно проголосували "За суверенну соціалістичну Україну в оновленому Союзі”.

Одним з наслідків аварії на ЧАЕС стало те, що на початку квітня 1991 року розпочалося переселення 174 сімей із Редьківки в село Кошівка Чернігівського району, яке стало потім називатися Редьківкою.

Та життя не завмерло, продовжували вирувати політичні пристрасті. Протягом літа 1991 року опозиційні сили в районі активізували свою діяльність. В Ріпках пройшло декілька мітингів за участю інтелігенції з західних областей України.

Дата 24 серпня 1991 року стала як для громадян всієї країни, так і для жителів району, символом здійснення їх мрії про незалежність і суверенність Української держави.

З 29 серпня 1991 року районна газета "Життя Полісся" стала виходити як орган Ріпкинської районної ради народних депутатів.

20 вересня 1991 року районна рада народних депутатів затвердила рішення виконкому райради "Про підняття над будинком районної Ради народних депутатів та її виконкому синьо-жовтого прапору".

30 вересня 1991 року в Олешні відзначалося 135-річчя з дня народження Софії Федорівни Русової за участю 9 її нащадків - Ліндфорсів із Санкт-Петербурга, Москви, Філадельфії , представника Союзу Українок Америки, а також київських літераторів.

91 % виборців Ріпкинщини взяли участь у Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р. З них 92,7%, підтвердили Акт проголошення незалежності України.

Протягом року було відновлено діяльність церков у Любечі, Даничах, Вербівці, Радулі.

Корінні зміни прийшли і в село. В районі створювались фермерські господарства і дачні товариства. Продовжувалось розширення телефонного зв’язку. У Вербівці було здано в експлуатацію АТС на 46 номерів, а в Замглаї - на 700 номерів.

Продовжувався процес приватизації. Служба зайнятості зареєструвала перших 47 чоловік безробітних.

В той же час докладались великі зусилля по виконанню соціальної програми. Продовжувалась газифікація сіл Павлівка і Кезі. Зводилась ціла вулиця будинків для колгоспників у Вербичах, вступив у дію терапевтичний корпус в Любецькій лікарні, закінчувалось будівництво триповерхового інфекційного корпусу в Ріпкинській лікарні. На 500 номерів розширилась Ріпкинська АТС.

27 березня 1994 року відбулися вибори до Верховної Ради України по Ріпкинському виборчому округу № 449. та вибори депутатів обласної та районної рад.

У вересні було введено в експлуатацію дитсадок на 95 місць в селі Вербичі ( КСП ім. Куйбишева), а також 5 житлових будинків.

В 1995 році газифіковано 30 будинків в с.Губари , розпочав роботу цех по виробництву фарбуючих шампунів в ТОВ “Заліман” смт.Добрянки, а в Грибовій Рудні почав працювати цех Олешнянського заводу “Керамік” по виробництву посуду та сувенірів.В Малому Листвені вступила в дію двоповерхова лікарня.

В 1996 році були введені в експлуатацію водопровідні мережі в Неданчичах, Губичах і Гуньківці загальною протяжністю 10 км, газові мережі в Ріпках, с.Тараса Шевченка, Голубичах, Неданчичах,Павлівці, Мисах. Всього газифіковано природним газом 2070 квартир і будинків. На цегельному заводі Грабівського КСП “Шлях Ілліча” випалено 233,5 тис. штук цегли, з них 70 тис. реалізовано, а решта - використана на власне будівництво. Проте в сільському господарстві та промисловості району продовжувався спад виробництва.

1997 рік можна сміливо назвати роком корінного перелому, адже після періоду занепаду, коли район посідав останні місця в області, нарешті почався помітний підйом. В 1997 році в райцентрі споруджено двоповерхове приміщення Ріпкинського відділення Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції, розпочато спорудження каплички для відправлення релігійних обрядів та закладено перший камінь майбутнього Свято-Миколаївського храму.

Згідно з Указом Президента України цього року відзначали 900-річчя першого з’їзду давньоруських князів у Любечі, з нагоди цього в селищі 4 жовтня 1997 року на Замковій горі було відкрито пам’ятник, як символ споконвічної дружби східно-слов’янських народів. На честь відзначення цього ювілею теплохід “Чорнобиль”, який ремонтувався в Любецьких судоремонтних майстернях, рішенням керівництва Київського річкового пароплавства було перейменовано в “Любеч”, а Міністерство зв’язку випустило ювілейну марку.

1998 рік продовжив естафету трудових здобутків і новобудов. В селі Миси за кошти чорнобильської програми підведено природний газ до 42 будинків. Спеціалісти спільного українсько-датсько-німецького підприємства "Український мобільний зв’язок" та харківської фірми "Промзв’язоксервіс" завершили в Ріпках монтаж антени і базової станції мобільного зв’язку,завдяки чому кожний бажаючий отримав можливість придбати радіотелефон з радіусом дії до 30 км.

Напередодні Дня Перемоги в с. Клубівка в урочистій обстановці було відкрито меморіальний стенд на честь 130 воїнів-односельчан, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни.

В 2001 році за сприяння районної організації Української народної партії в райцентрі відкрито пам’ятний знак борцям за Волю і Незалежність України.

Серед найважливіших подій 2002 року були вибори народних депутатів України та депутатів місцевих рад, сільських та селищних голів, відзначення 200-річчя Чернігівської губернії, 70-річчя Чернігівської області, 1120-річчя з часу першої літописної згадки про Любеч.

Для охорони державного кордону та контролю за ввезенням і вивезенням товарів створені три прикордонні застави: “Добрянка”, “Радуль”, “Неданчичі”, митні пункти на станції Горностаївка, у селі Нові Яриловичі та відділення прикордонного контролю “Ріпки-авто” і пункт перепустки “Добрянка-залізничний”. У березні 2002 року для покращення зв’язків між жителями Ріпкинського району та сусідніх районів Республіки Білорусь відкрито пункти спрощеного пропуску в селі Кам’янка та в селищі Добрянка. Відкрито рух катера по Дніпру, який з’єднує Кам’янку та м.Лоєв Гомельської області.

Нині не тільки до центральних садиб, а й до більшості невеликих сіл ведуть дороги з твердим покриттям, і практично всі села охоплені автобусним сполученням. В 2003 році прокладені автобусні маршрути в такі невеликі населені пункти, як Мутичів, Вир, Лизунова Рудня, Кратинь, Бахани, Шумани. До кінця 2003 року споруджено дороги з твердим покриттям до Лизунової Рудні та Розсудова.

В 2000 році відновлено діяльність ВАТ "Добрянська швейна фабрика” та видобуток кварцевого піску на Папірнянському родовищі скляних пісків. У листопаді 2001 року на території району розпочали роботу ТОВ “Продлайн” і ТОВ "Льон Полісся".

На Добрянській меблевій фабриці модернізовано прес, що дозволило налагодити виробництво 4 видів нової продукції. Новоствореним підприємством ТОВ "Торговий дім "Сіверяни" в Любечі, яке стало асоційованим членом райспоживспілки, встановлено лінію по виготовленню згущеного молока . В 2002 році після ремонту відновлено роботу Голубівського цегельного заводу.

Справжньою окрасою центру Ріпок став відкритий після капітального ремонту в 2003 році споживчою кооперацією сучасний магазин "Маркет", у жовтні була введена в дію друга черга магазину "Седам".

В 2003 році в селі Велика Вісь зареєстровано товариство "Агро", в селі Сенюки - ПП "Агромол", в селі Малинівка - ТОВ "Такт",засновники цих підприємств планували займатися виробництвом, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції. Малий бізнес діяв у сфері виробництва окремих товарів, торгівлі, транспортних та побутових послуг. На базі ліквідованих сільськогосподарських підприємств створювались комунальні підприємства для надання послуг сільському населенню.

Проводилась робота по формуванню інфраструктури аграрного ринку. Так в 2003 році діяло 6 зооветеринарних пунктів, 2 агромагазини системи райспоживспілки, в 22 сільських радах працюють пункти штучного осіменіння.

В ході реформування на селі виросло чимало справжніх керівників нової генерації, які гідно продовжують славні традиції хліборобів старшого покоління: М. М. Максименко, В. М. Триус, В. А. Тужик.

Район належав до території пріоритетного розвитку, що дало можливість ширше впроваджувати інвестиційні проекти на підприємствах усіх форм власності, розширювати асортимент продукції, знаходити нові ринки збуту.Так загальний обсяг інвестицій в основний капітал за перше півріччя 2003 року склав 5,6 млн. гривень проти 4,3 млн. грн. в цілому за 2002 рік.

На території району реалізуються інвестиційні проекти по Добрянському держлісгоспу “Створення дільниці по первинній та глибокій переробці деревини”, ТОВ “ВЮТбуд” (виробництво керамічної цегли), ЗАТ “Планета –інкс” (виготовлення поліграфічних (друкарських) фарб).

Здійснення комплексу заходів з підвищення ефективності використання власних сировинних ресурсів забезпечує належну продуктивність роботи ТОВ “Льон Полісся”, ТОВ “Папірнянський кар’єр скляних пісків”, Голубівського цегельного заводу, Добрянського консервно-сушильного заводу та Ріпкинського коопзаготпрому.

Вже 6 років поспіль проводиться осінній районний ярмарок “Свято врожаю” за участю всіх територіальних громад, організацій, сільськогосподарських та промислових підприємств району, приватних підприємців. Також стають традиційними Покровський ярмарок в Любечі, дні сіл та селищ.

У районі робиться все можливе для збереження потенціалу, підтримання життєдіяльності та подальшого розвитку гуманітарної сфери.

З липня 2000 року працює територіальний центр з обслуговування одиноких громадян похилого віку та інвалідів. Здійснюються виплати субсидій на житлово-комунальні послуги, державної допомоги різним категоріям населення. Районним центром зайнятості ведеться систематична робота по зниженню рівня безробіття.

Майже 70 % території району відносяться до ІІІ та ІV зон радіоактивного забруднення (на цій території розташовано 18 загальноосвітніх шкіл, районна гімназія, 5 дитячих садків).

З 2002 року в районі започаткована і реалізується програма ООН, яка покликана сприяти розвитку територіальних громад, постраждалих внаслідок чорнобильської катастрофи.

З 2001 по 2002 роки з метою приведення у відповідність з реаліями життя назв вулиць та державної символіки перейменовано 117 вулиць в 50 населених пунктах району.

15 березня 2003 року відбувся І з’їзд творчої інтелігенції району, а з 16 по 19 липня територією району пройшли учасники Хресного ходу православної молоді Республіки Білорусь за маршрутом Гомель-Чернігів, які відвідали 11 населених пунктів, в церквах яких пройшли богослужіння. Щорічно в районі проводиться свято проводів Зими в Ріпках та свято Івана Купала в Любечі.

26-27 вересня 2003 року було відзначено 80-річчя утворення району та 60-ту річницю визволення району від фашистських загарбників.

2004 рік ознаменувався такими подіями як відзначення 60-річчя визволення України від фашистських загарбників, вибори Президента України.

Серед головних подій 2005 року – святкування 60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні.

В 2006 році започатковано щорічний районний конкурс молодих виконавців сучасної пісні «Молоді таланти Ріпкинщини», районний фестиваль дитячої творчості «Музична акварель» серед учнів дитячих музичних шкіл. З метою створення належних умов для охорони та збереження в районі нематеріальної культурної спадщини затверджено відповідні заходи.

У 2006 році в центрі суспільно-політичного життя району було відзначення 150-річчя від дня народження відомої просвітительки, педагога С.Ф.Русової, 10-ї річниці Конституції України, 300-річчя заснування селища Добрянка, 15-ї річниці Незалежності України, вибори до Верховної Ради України та місцевих рад.

В 2007 році в районі було відзначено 1125-річчя літописної згадки про Любеч, 400-річчя першої письмової згадки про Ріпки, 16-у річницю незалежності України, 20-річчя районної організації ветеранів України, 70-річчя від дня народження видатного письменника В.Кезлі, який народився в с.Сиберіж. Жителі району взяли активну участь у виборах до Верховної ради України. В березні в районному Будинку культури відбувся районний ярмарок професій для випускників шкіл та молоді району за участі 12 навчальних закладів області. В квітні пройшли громадські слухання на тему «Стан та перспективи інтеграції України до Європейського Союзу», а районна газета «Життя Полісся» відзначила свій 75-річний ювілей. В травні Ріпкинський район зустрічав учасників міжнародної естафети «Всесвітній біг заради гармонії». В липні в районі відбувся Всеукраїнський семінар голів правлінь облспоживспілки з організації торгівельного обслуговування. 20 липня в Неданчичах було відновлено роботу ФАПу, а в Маньках – клубу після проведених ремонтів в рамках реалізації проекту Чорнобильської програми відродження та розвитку. У вересні в Ріпках урочисто відкрили пам’ятний знак козацькому полковнику Мартину Небабі, а в Неданчичах – пам’ятний знак на честь 60 партизаців, що загинули на Кривій річці в 1943 році, в нерівному бою з окупантами.

З початку 2007 року почала діяти Рада церков і релігійних організацій Ріпкинського району, що позитивно вплинуло на підтримання міжконфесійної згоди і толерантних стосунків віруючих. Протягом року в районі проведено значну роботу із збору свідчень очевидців Голодомору 1932-1933 років, зокрема, опрацьовано 1101 анкету постраждалих, згідно яких складено поіменний список жертв Голодомору в кількості 391 особи. В селах Горностаївка, Гучин, Малий Листвен встановлено пам’ятні хрести жертвам Голодомору.

Протягом багатьох років делегація району брала участь в міжнародному фестивалі «Дружба» в Сеньківці, в святкуванні Дня незалежності Республіки Білорусь та річниць звільнення Білорусі від фашистських загарбників у м.Лоєв Гомельської області. Також щороку на запрошення Ріпкинського відділення «Чернігівського земляцтва» в столиці діти з району( обдаровані та із соціально-незахищених сімей) в період шкільних канікул відвідують льодовуі вистави в Палаці спорту в м.Києві; 23 липня в Любечі вшановується пам’ять преподобного Антонія Печерського, засновника чернецтва на Русі, видатного церковного діяча.

В січні 2008 року в читальному залі центральної районної бібліотеки пройшли громадські читання «Забуттю не підлягає: подвиг Героїв Крут», а делегація району взяла участь в заходах біля меморіалу в Крутах, приурочених 90-річчю трагічних подій. В рамках реалізації проекту «Громадська ініціатив по створенню умов для інтеграції та прискорення соціально-економічного розвитку регіону «Чернігівська область – Славутич» відбулись засідання «круглого столу» в Славутичі, Любечі та Ріпках за участю представників громадськості, підприємців та виконавчої влади. 14 березня в Клубівці вшанували 65-річницю трагічної дати спалення цього села фашистами. В квітні Центральна районна лікарня отримала новий автомобіль швидкої допомоги.

В рамках відзначення 1020–річчя Хрещення Київської Русі в липні відбулося розширене засідання Ради церков і релігійних організацій району ( «круглий стіл» на тему «Християнство в контексті історії та культури Чернігівської землі»), а делегація району стала учасником святкових заходів у м.Києві.

15-16 серпня в Любечі пройшов І відкритий Міжнародний фестиваль традиційної слов’янської культури та бойових єдиноборств «Київська Русь». 13 вересня було відзначено 300-річчя заснування селища Радуль, 27 вересня – 85-річчя від часу створення Ріпкинського району, піввікового ювілею Ріпкинської селищної ради та 65-ї річниці звільнення району від фашистських загарбників.

В 2009 року в селі Вороб’їв відбулося освячення Свято-Воскресенського храму за участю архієпископа Чернігівської і Новгород-Сіверської єпархії УПЦ Московського патріархату владики Амвросія.

В травні цього ж року в районі перебувала делегація з Польщі з метою ознайомлення з роботою органів місцевого самоврядування. Вони зустрілися з керівництвом району, поспілкувалися з керівниками районних управлінь, служб та відділів соціальної сфери. Ознайомились з роботою закладів соціальної сфери, комунального господарства та торгівлі.

29 серпня – в селищі Любеч пройшов ІІ Відкритий фестиваль слов’янської культури та бойових єдиноборств "Київська Русь".

3 жовтня – в селі Олешня відбулося мистецьке свято, присвячене пам’яті Софії Русової.